Вже хутко день. Сховався місяць.
Здригнувсь жахливий сон.
Краса небес, провісник сходу,
Палає Оріон.
Боєць потужний, над землею
Простяг він ясний міч:
Загин усім, хто ворог дневі,
Кому жадана ніч.
Нове життя в бою повстане,
Офір воно жада.
Лиш блисне промінь, кров гаряча
Поллється як вода.
Тоді ж то, визволена з пітьми,
Обмитая в крові,
Зростить земля і цвіт незнаний
І дасть плоди нові…
Але поволі гаснуть зорі;
Злотистий світ замрів
На обрію, і тихий вітер
Дерева розбудив.
Погас і Оріон могучий
В уборі бойовім.
Одна лише зоря сіяє
На небі голубім.
0 ні, не буде кар і помсти
І не проллється кров:
В очах зірниці світової
Любов, одна любов.
