Як темно стало. Десь сонце скрилось.
Глуха стежинка у морок кличе;
Між сірих грабів берези білі –
Як похоронні свічі.
Збуджаю пущі, повні дрімоти,
Тривожу думи конвалій.
Дерева шепчуть: “Мандрівче, хто ти?
Невже ти підеш ще далі?”
- Наступний вірш → Володимир Свідзінський – Як тихо тут
- Попередній вірш → Володимир Свідзінський – В полум’ї був спервовіку
(Оцінок ще немає)