Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів — небагато,
Вип’єте — холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: життя прекрасне.
Так, життя — прекрасне, а вона…
А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити — не п’яніти
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї
Аж бринітиме кришталь.
Чи хіба зуміє голос
Подолати цю печаль?!
Так у світі повелося —
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах…
Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде пити — не п’яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста.
Автор: Кость Москалець
