Я бачив Смерть: Вірш

Я бачив Смерть. І відчував ті кроки.
Вона дивилась в мої очі, в саму глиб.
А я хлопчина, лиш дев’ятнадцять років.
Моє життя – лише єдина мить.
А що я мав? Скажіть, а що я мав на світі?
А що я бачив? А що я відчував?
Мені на груди зараз несуть квіти,
які я за життя своє не мав.
А я не мав нічого, знаєш, Боже!
Не мав я сина, дерева свого.
Не збудував домівку теплу й гожу!
А в мене, Боже, нічого не було!
І люди не згадають мене, знаю, –
такі, як я, – сотнями лежать.
А всі кричать: «Герої не вмирають!»
І через роки не зможуть нас згадать.
Вони не знають, як ми ділили шматок хліба
на десятьох. На десятьох осіб.
Одну цигарку на десятьох курили.
Одним життям на десятьох жили.
Вони не знають, як день у день ми помирали;
як в бої кидались не людьми – звірьми.
А що ми, Боже, бачили? А що ми мали,
окрім цієї клятої Війни?!
Я жити починав. Я починав лиш ЖИТИ!
Ломився в двері, оббивав пороги…
І ось мені на груди несуть квіти.
А я хлопчина, лиш дев’ятнадцять років.