Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця – можливо, його перша літературна спроба, можливо, у майбутньому великого поета – розірвав мені душу. То нехай і вам розірве.
Ми лежали в холодній землі
Ми сто років сиділи у схроні
Я пропав би в цій повній імлі
Якби не твої долоні.
Ми забули свої голоси
Ми ставали схожі на тишу
Я що ночі у бога просив
Щоб мене не залишив.
Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий».
Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце.
