Ми прийшли до кошового,
Кажем: волю нам вволи;
Гей, немає ж в нас нічого,
Бо що й мали — пропили!
Загула козацька рада:
Батько волю нам вволив,
Й колихнулася громада
До кордонів з куренів.
Ржуть на волі добрі коні,
Гострі шаблі брязкотять
І шапок верхи червоні,
Як маки, на нас горять.
В небі хмарки не захмаре,
Сонце в променях блищить,
З півдня вітер варом варе,
Тирса в’яне, степ мовчить.
На могилі ворон кряче,
І орли десь клекотять;
Ворон в полі здобич баче,
На бенкет орли летять.
Гей, летіть, орли охочі,
Та пазури нагостріть
Роздирати чорні очі
Тим, кому недовго жить.
Лютий ворог лихо чує;
Зна він, чим годити нам:
Про орлів бенкет готує,
Срібло й злото козакам.
І багаті, і веселі,
Славні славою дідів,
Ми від вражої оселі
Подамося до степів.
Будуть коні у попоні;
Золочені остроги,
З рипом чоботи червоні
І жупани дорогі.
Бачим кадівби з кірцями:
Вік короткий, треба жить!
Хай гуде земля під нами
Й Січа кипенем кипить.
Лірник візьме кобзу в руки,
Вдаре пісню по ладам,
Щоб згадали пізні внуки,
Як жилося їх дідам!
