Ой, стоїть верба над водою,
пишається вродою молодою.
А вийшла дівчина воду брати,
стала тую вербу клясти-проклинати:
— Під тобою, вербо, вода гіркая,
мені, молоденькій, доля лихая!
Бодай тебе, вербо, водою підмило,
грозою розбило, вітром завалило!
Хай у тебе, вербо, корінь силу згубить,
коли мене милий знову не полюбить!
