До мене грім у хату залетів.
Веселий грім з веселими очима,
з веселими крильми поза плечима
і з синюватим мерехтінням брів.
Така поява! І такий проява!
Ми з ним сиділи за одним столом,
горіло в нього полум’ям чоло
так, як горить скороминуща слава.
…Ті спомини давно уже схололи.
Що то було? Чи й, може, справді грім
навідався у мій забутий дім,
чи то до мене прилітала доля?
Чи смисл життя, нікому невідомий?
Минуле чи майбутнє то було?
Буває, що присяду за столом —
і раптом здасться, що сиджу із громом.
