Мандрує день за літніми вітрами.
Поля… Поля… Не видно ні душі.
Село з долини дзвонить криницями,
і шарудять пошерхлі комиші.
Веслує літо в хмарну обологу
по заводях просмоленим човном,
і, натомивши у мандрівці ноги,
лягає день спочити за горбом.
- Наступний вірш → Євген Гуцало – Перший місяць весни
- Попередній вірш → Євген Гуцало – До мене грім у хату залетів
(Оцінок ще немає)