Експромт грози, її палке натхнення —
це блискавка раптового рядка,
що світлом ярим вибухає з мене,
що з підсвідомості аж витіка.
Поезія — експромт грози улітку,
коли здолавши больовий поріг,
мелодія калинової вітки
тремтить і пахне на устах моїх.
Поезія — це грому гнівне слово,
це грому пафос, пристрасний, терпкий,
вони втямки лише болиголову,
вони лише кануперу втямки.
Експресії смородини і м’яти.
Експресії тройзілля і хвощів.
О асонанси ластівок крилаті
й чіткі алітерації шпаків!
Передчуваю блискавку у серці,
передчуваю формотворчу мить:
вона по жилах на свободу рветься,
вона вогнем по жилах струменить.
Пульсуюча, знервована пожежа!..
Жорстока, мефістофельська краса!..
Ця блискавка зненацька опереже
моє чоло, неначе небеса.
Поезія — прозріння трав і глоду.
Поезія — прозріння солов’їв.
Це світла інтуїція природи,
З якою б я зрівнятися хотів…
