Знову ледве мріють лебеді у полі,
а навколо білий холод і зима,
і, як мати, стала за селом тополя,
що чекає сина, а його нема.
Знову ледве мріють лебеді у полі,
сіється донизу лебединий пух,
а тополя, змерзши, вітами поволі
б’є себе у груди, щоб зігріти дух.
- Наступний вірш → Євген Гуцало – Запилені музейні черепки
 - Попередній вірш → Євген Гуцало – Птиці
 
                             Підписатися
                            
                        
                                            
                        0 Коментарі                    
                                        
                    
                                                                        Найстаріші
                                                                        
                                
                            
                                                
