Знову ледве мріють лебеді у полі,
а навколо білий холод і зима,
і, як мати, стала за селом тополя,
що чекає сина, а його нема.
Знову ледве мріють лебеді у полі,
сіється донизу лебединий пух,
а тополя, змерзши, вітами поволі
б’є себе у груди, щоб зігріти дух.
- Наступний вірш → Євген Гуцало – Запилені музейні черепки
- Попередній вірш → Євген Гуцало – Птиці
(Оцінок ще немає)