Нарядившись у квіти й любисток, весна веселилась.
Солов’єм щебетала, і маяли коси дощів.
Семибарвна веселка у косах, мов бинда, світилась —
Семибарвна вістунка любові і радісних днів.
У весни місяць сяяв на лобі, немов у царівни.
Ще й на грудях палали падучих зірок дукачі.
їй співали осанну в лугах ластівки богорівні,
Богорівні фіалки вітали удень і вночі.
Якби навіть хотів, то не зміг би я не закохатись
На моє безталання, що стало моїм таланом.
Якби навіть хотів, то не зміг би я їй не зізнатись
У любові священній і зрілим схилитись чолом.
Ані слова у відповідь я не почув. Ні півслова.
Семибарвна веселка у косах дощів одцвіла —
І зосталась весна в моїм спомині квітом любові,
Бо, напевне, цим квітом насправді вона і була…
