Вчора ще недоспілі, а нині уже переспілі,
і одспівані, наче далекі пташині пісні,
твої губи невмілі, а нині такі вже умілі,
мов листки, опустились на губи кленові мої.
Наморились і змерзли… В кленовому грійтеся листі!
Щебечіть, відігрівшись, про те, як літалось в світах…
Ще учора була ти — весною в бруньках, як в намисті,
а сьогодні вже — літом ти стала в рум’яних плодах.
Твоє літо, твій сад — семибарвна минуща хвилина,
що бринить, наче промінь, і хутко, як промінь, летить…
Ось подме вітерець — твої губи зірвуться й полинуть,
моє листя кленове журбою услід затремтить…
