Мене п’янить природа, як вино,
пробуджує в свідомості прадавнє.
…бо квітка ця — сльоза, яку давно
зронила на валу княгиня Ярославна.
З природою найліпше навзаєм:
слід за любов платити їй любов’ю.
…бо зараз я схилюсь над ручаєм,
нап’юсь з долоней предківської крові.
З природою — одвіку й на віки,
не підкорить її і не змінити.
…бо листя шелестить, немов думки,
яких ніколи нам не зрозуміти.
