Євген Маланюк – Атавістичне: Вірш

Десь жовтий степ, плодюча осінь,
Дзичить гарячий синій воздух…

Вони оттак жили б і досі
Розважно-мудро, ясно й просто.

На баштанах — медові дині,
На настах — блаженні бджоли,
У холодку, в солодкій тіні —
Біблійні многотрудні чола.

Повільно тягнеться розмова
Мов срібна нитка павутини.
Пахучу золоту полову
Жують воли під низьким тином.

Вже пополуднували. Знову
Машина виє на току…

Яких же ще тобі спокус?
Яких уяв, якого слова?

* * *

… Камінних стін тераси димні.
Закурених поверхів чад.
Ревучий рух — в єдинім гимні
Трамваїв, авт, вогнів, свічад.

Тут вулиці — скаженним виром
Тут небо — злякане земним
І до незримого кумира
Фабричним тиміямом дим.

А стихне вечір у знемозі,
Ліхтар розріже темноту,
І з темноти на кожнім розі
Загальні нареченні ждуть.

Обличчя кожне хочеш стерти
І проклинаєш кожен крок,
Де родяться під подих смерти.
Де стережуть Нудьга й Порок.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Євген Маланюк – Атавістичне":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Євген Маланюк – Атавістичне: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.