1
Яким тинам життя притулиться?
Яка ще стріне чужина?
Ось — тиша. Ніч. Порожня вулиця.
В чужих сузір’ях вишина.
Мовчить асфальт. Я п’яний муками,
Як ніч, тиняюся без сну…
Ні. Тут ось, над отсими бруками,
Вже не зустрінути весну.
2
І раптом — лист. Даремний, зайвий,
Нещадно-пізній, мертвий лист.
…І в фантастично-давнім сяйві
Минулих літ — ми знов злились…
Ні, синю птицю не зловити.
Ви знаєте. Та й я — не гірш.
Оттак навік: кав’ярня, вітер,
Асфальт, гіркий самотній вірш,
Ворожі вулиці і тиша,
Ліхтарний хоробливий зір,
Та грізний Бог, що вічно пише
Пророчим пломенем сузір.
3
Дружина, родинний притулок
(За шибками чорний дощ),
Осяяне теплеє коло
Після безмежних прощ.
Спокійна і певна крапка:
Вечеря при білім столі,
Пестлива дитиняча лапка
І — вогник в печі не дотлів…
Ні. Все се навік — не для мене,
Простий той, кімнатний той рай.
— Все гни під саквами рамена!
— Все простори кроками край!
Крізь вітер, негоду осінню,
Хай сонце, хай місяць — оттак
Ковтатимуть далеч синю
І очі мої, і уста.
