Вже майже все забув. А потай,
На самоті, йдучи до сну,
Ще пам’ять, як дружина Лота,
Звертає зір в минувшину.
І все вишукує. І руки
У порожнечу простяга.
Та вже солодкої ошуки —
Охляла — не дає снага.
Це молодість, підвладна чарам.
Вбачала там вогонь і мсту,
Де справді діють: чин і кара.
Закон удару й зір в мету.
