М. Мухинові
І от життя веде криву
На злих координатах авеню і стрітів.
1.
В безсоняшних щілинах Мангаттану,
В каньйоні божевільного Бродвею
Ніколи — синява і сонце
— шум дерев
— і подих простору.
Ти, дню важкий,
Ти йдеш так мляво,
Все спотикаючись на перешкодах —
— заснуть — заснуть.
А старість усміхається єхидно.
І наляга велика втома дня.
О ноче, що надходиш невблаганно!
… А там,
Далеко — далеко,
Через океани, моря і гори,
За руїнами вбогої Европи —
— В лісах зеленої Шумави —
— Сольвейг!
її далекий спів,
Що ледве вгадується.
Ледь бринить.
2.
Я знаю, що надходить час — скориться
І примириться. Тяжко це й незвично.
Ще не проржавіла в мені іскриста криця,
Ще не змішалося в мені дочасне й вічне.
Ще в серці зморенім горить мета.
3.
… Коли спадає смерк.
Запалюють вогні, —
В старих провулках Бруклину брудного
З-за рогу
Раптом:
— Постать у крилатці,
Крават, як ворон, вп’явсь в охрипле горло,
Налляті алькоголем тьмаві очі,
Скуйовджене волосся — — —
То — безумний
Едґар
Вихаркує мені зітлілим перегаром
Одне — єдине слово: Nevermore.
І тане в електричнім смерку,
І зникає.
