Колегам
Багато бачили. Багато перейшли ми
Столиць і літ, і вулиць, і подій.
Куди ж ведеш нас, віку невмолимий,
Сліпий водій, чи зрячий лиходій?
Ось миготять колони і тераси
І арки замикаються в аккорд —
Вацлава Пляц, чи пишна Фрідріхштрассе,
Веселий Рінґ чи Пляс де ля Конкорд.
І дочекались. І по Першій — Друга
Пройшла як смерч, і зжерла континент,
Та не було, щоб крізь обличчя друга
В розмові зимно визирнув аґент.
Нас оминули заздрощі і зрада,
Бо в кожнім з нас, як сяєво між злуд, —
Над луком Лаби замок Подєбрада,
Креслірки гамір, молодість і труд.
І хай тепер сліпий каньйон Бродвею,
І виходи Атлантик стереже, —
Ніхто й ніщо нас не розлучить з Нею,
Ніхто й ніщо наш дух не встереже.
І навіть час — в своїй безсилий злості:
Ось стрінемось, як після злого сну,
Й, здається, знов на калиновім мості
Стрічаєм двадцять котрусь там весну.
