Блакить останню сонно точить
На мокру землю листопад.
По оргії страсної ночі
Розтерзаний осінній сад
Зідхає важко. Пізня жертві
Під хижим вітром крутячись,
Прощаючи поблідлу вись.
Лягає жовте листя мертво.
І витліє на тучний гній,
І гній віддасть прозорі первні,
Щоб знову травні, знову червні
Повстали в соняшнім огні.
І от згадалося на мить.
Між пурпурових заграв зради —
Безкрай. Згадались мимохіть
Тамті, криваві листопади.
Як падали між ржавих трав
На чорну землю (— “добре, сину!”),
Як вітер пестив і чесав
На мертвих головах чуприну.
І як без марних похорон,
Змордоване коротким бунтом,
Впивало тіло тлінний сон,
Злютовуючись з вогким ґрунтом.
… Згадалось. Теплий день на мить
Всміхається крізь зимну просинь…
Либонь тринадцятая осінь
В пустім саду оце шумить.
