Розквітлий сад і місячна імла.
У вогких вітах — голос солов’їний.
… І ніч майова п’яно попливла,
І гріх стає, мов дівчина, невинний.
Ні. Тричі ні, о, Фавсте молодий,
І ти о, Марґарито, світла й чиста:
Між трав і квітів — вогняні сліди
Того, хто все закляв отут, — Мефіста.
В сп’янілих квітах дишуть тьма і гріх.
Все отруїла тьмяна пристрасть ночі.
З-під темноти сичить стиснутий сміх:
Ще мить — він з’явиться і зарегоче.
