Вже закінчили жати жито.
Голодні обрії. Глибінь.
А тут — тонкий, порожній зшиток
І вічний заповіт: люби!
І трудний хліб чорствий, щоденний,
І темні многотрудні дні,
І в снах — Еллада і Атени
Та хмурі степові вогні.
А поруч, як весталька сонна,
Вартує жертовник — вона,
Проста, Земна моя Мадонна,
Проста. Земна моя Жона.
