Лани й чужі жнива. І краєвиди,
Мов з шкільного підручника, чужі…
Ти пам’ятаєш образ тьмянновидий
Марії: серце й навкруги ножі?
І кожен порух прорізає лезом,
І кожен біль кровоточить.
І от Поглинює тебе блакитний безум
Ностальгії.
Блакить тамтих висот,
Розгін вітрів, вітрилобілі хмари
І переплив пшениць через балки,
І смак медовий хліба.
Де ті чари?
Щоб одігнати привиди палкі,
Щоб загасить, втопить у мжичці сірій,
Затамувати вічний кровоток
І полетіти в безнадійний вирій,
Та не як птах, а як сухий листок.
