Тут пишний храм стояв колись, а нині
Серед піском занесених руїн,
Старе шатро нап’явши, бедуїн
Куняє в спеку… Хмар високих тіні
Пісок мережать…
Ні дерев, ні гір.
Пантрують тиші два старі верблюди…
Та, даючи дитині висхлі груди,
Співає бедуїнка, тоскний зір
Втопивши в даль німого краєвиду,
Під небо те, що їй лишив ґявур,
Понад піски, де не лишили й сліду
Кілька держав, народів і культур.
