1. Немовлятко
Всі почуття завили враз, мов звірі.
Накинулись на мене Дотик, Нюх,
і шматували мозок Зрок і Слух.
Мене на часті рвали всі чотири,
і тільки Смак, з яким я жив у мирі,
мене за рученьку, мов добрий друг,
вів у життя, як на широкий луг.
Я так йому одному тільки вірив,
що речі всі, такі мені чудні,
враз поділив на смачні й несмачні.
Це він втишав мої нічні квиління…
А згодом Дотик, теплий, як вовча,
страхи приспав. І так поволі я
вступав в мої безмірні володіння…
2. Хлопчик
Химерний світ, де дива і страхіття
чигають тут і там, і кожен жук
щасливим скарбом сам повзе до рук;
де кільчиться, мов змії, звисле віття,
і кожен день – п’ятнадцяте століття,
в якому він – Колумб. Добрячий дрюк
за вірну шпаду править чи за лук,
і за прапори – клаптики лахміття.
Дрімучим пралісом шумлять жита.
Чатує тигр у постаті кота.
В очеретах страшні іхтіозаври.
Крізь пампаси промчавши на коні,
він із Буенос Айреса до Гавра
ставком пливе в маленькому човні.
3. Підліток
Ще не уміє він красу знайти
в струмкому вигині хвилястих ліній
і ще за темний ліс на гори сині
з вікна співучі кидає мости.
І ще нема в безкрайому мети,
ще ваблять Анди, прерії, пустині,
де, як у давню давнину, і нині
дано життю буяти і цвісти.
Та інколи вже погляд у задумі
сковзне по смаглості дівочих лиць
чи ловить потай відблиски зірниць.
А то зорить сузірних знаків струмінь,
що в них, зачерши мудрості в роках,
колись читатиме, як у книжках.
4. Юнак
Мов сохле листя, з нього облетіло
одіння мрій дитячих і вражінь.
Нагий, він, на морську ступивши рінь,
у хвилях соняшних купає тіло.
А височінь, розжарена і біла,
гуде. І крик чайок, і вир кружінь,
і голоси, і співи… й в далечінь
пливуть чужі, незаймані вітрила.
І раптом у розжеврене живло
холодним подувом війне від моря.
Під свіжим дотиком зітхне чоло.
І бачить він в ту мить далекі гори,
і вічний сніг високих верховин,
де буде він самотен і один.
5. Муж
Замісто буйного, стрімкого зльоту
шляхи в віках намічених орбіт:
повільно свердлити твердий граніт
і в купах брил шукати зерна злота
Хто оре лан, висушує болото,
хто ронить на ріллю краплистий піт,
той зводить мури царств і творить міт,
і змія лютого іде збороти.
У творчім чині зріти і рости!
Досягши в гоні першої мети,
вже знати, що за нею кличе друга!
Суворі дні гудуть, як мідь важка.
Але між вогких скиб дзвінкого плуга
веде уперто впевнена рука.
6. Старість
Давно вже сонце юності зайшло,
пливе по той бік кулі, десь під сподом,
і світить там далеким антиподам,
сховавши їх під матірне крило.
Як відкопати те, що вглиб росло?
Як би ж то землю, що взялася льодом,
наскрізь просвердлити глибоким ходом,
щоб там побачити прозоре тло!
Вдивляючися жадібно в той прозір,
внизу уздріти клапоть голубий,
що засиніє в глибині, мов озеро,
а, може, й сонця промінь золотий,
коли воно по вогняній орбіті
спливе урочисто в чужім зеніті.
7. Напередодні
Позбирано всі овочі доспілі
і вже заморським продано купцям.
Як солодко принести в дар снігам
вечірній сон і літа споловілі.
Є добрим знати, що змагання смілі
віддано дням і зоряним ночам,
що з них новим і радісним вікам
Молочний Шлях пряде одіння біле.
А, може, все в житті – повторний біг,
і прагнений кінець лиш є початком,
і ти прийдеш у світ чужим нащадком,
щоб знов кохати весни, зорі й сніг,
і ту, що буде в снах твоїх горіти,
коли запахнуть ранком перші квіти.
