Мов тихий шелест гаю,
пролине осінь золота.
Хай вітер позбирає
мої розвіяні літа.
В поля вино струмисте
проллє холодна височінь,
і буде небо чисте,
ясна дзеркальна глибочінь.
Яка ж хмільна відрада –
іти назустріч дням і знать:
мине печаль і знада,
покосом ляже сіножать.
Озерами гірськими
заголубіють дні мої,
і зринуть понад ними
тумани в зоряні краї.
Отак вітрам віддатись,
щоб квітом синім і гірким
зрости і загойдатись
на дикім березі нічнім.
