Ясмину наломили ми,
із рож поклали килими
і в білім сні квітчастих оргій
читали Стефана Георге.
І, мов повільні пелюстки,
врочисті падали рядки.
Все далі розступались стіни,
в незнану ми пливли країну
на золотому кораблі,
і вірні обриси землі
зникали в млистому завою
лірично-синього спокою.
Гойдав нас строф повторний спів
і білим шумом рим кипів.
Почав вже вечір голубіти,
і сплутав я слова і квіти
на настилі прив’ялих трав,
де «Сьомий круг» нас поєднав.
А в тихій музиці містерій
був дух отар, морів і прерій.
І раз-у-раз, коли дзвінкі
тепер проказую рядки,
мені між строф дзвінких Георге
бринять слова квітчастих оргій:
мовляли їх разів до ста
найтихшим шепотом уста.
