Запахло вже навогченим корінням,
грибами й листями прив’ялими
у лісі, де не раз блукали ми,
віддавши день дозвіллю і марінням.
І сльози, що наплакали ми нишком
ще дітваками в синім вересі,
давно розлив блакитний вересень
у мисочки спрагнілим сироїжкам.
До дна допито радощі і горе.
Життя красу явило знов очам.
І день спадає стиглим овочем
в мої долоні, знесені в простори.
