Сидить птах на
гілці, на дереві,
що розгалужується від
його ніг, притискає
кольорову голову до
ока, великого й прозорого,
як вікно, розсуває
пір’я, немов важкі
портьєри, чує, як
від хвилювання б’ється у
грудях серце.
На другім боці лежить
світ, поділений на дерева,
траву, каміння, дії
з’являються між і
перед ними, як діти,
перебігають з місця
на місце, ховаються, немов
справді вірять, що
їх не видно.
