Знову мені, мамо,
Пахне те молозиво,
Мабуть, найсмачніше
У моїм житті…
Витягніть із вузлика
Наші сльози,
І борги сусідам
Заплатіть.
Знову мені, мамо,
Хата наша бачиться,
Що трималась дивом
На семи вітрах,
І на ваші руки
Сім ротів дитячих,
Й на лежанці батько
Помира від ран.
А іще згадалося
Те сімейне свято,
Премія стаханівська —
П’ять картопелин.
Як же це ви вивчили
Вищу з математик,
Що змогли їх порівну
Поділить.
Хоч воно й минулося,
Мабуть без повернення,
Ви завжди говорите
До своїх дітей:
— Якщо ви від голоду не померли,
То тепер від ситості
Вже не помрете.
Як тепер же, мамо,
Ми віддячить мусимо,
Як вернуть здоров’я вам
Через літоплин.
Сім доріг од хати —
Сім дипломів вузівських,
Скільки ж тоді ваших
Зморщок і сивин?
Стільки, що й у хаті
Стало враз морозяно,
Ви вже виглядаєте
Журавлів ключі.
Знову в хаті пахне
Молоде молозиво.
Це для вас молозиво.
Мамо,
Не мовчіть.
