А йому вже давно б на пенсію,
Бо не легко й по світу ходить…
Та чомусь не вбачають сенсу
І не їдуть в село молоді.
Дехто каже:
— Хвороба віку.
Ті подейкують, що прогрес,
Але ходить старенький лікар
По селу моїм, сивий увесь.
Чи у віхолу, чи у мряку
Він готовий завжди у путь,
І по запаху — всі собаки
За версту його пізнають.
І зберігся в його професії
Старовинний ще етикет,
І у нього, сільського професора,
Неабиякий авторитет.
Є метода своя у нього —
Добре слово — цілющий озон.
Іще й досі кличуть старого
На консиліум у район.
Як допізна затримають справи,
Чи запросять зостаться було,
Він одкаже:
— Не маю права
На всю ніч залишати село.
Його кожен в біді не минає.
Він іде, не покликав хто б.
Він усіх односельців знає
По історіям їх хвороб.
Ще й понині в старого лікаря
Скільки хат у селі — стільки й справ.
А йому вже років — без ліку,
Він їх людям усі роздав.
Сам він каже:
— Яка там пенсія,
Я вже так, до кінця… в труді.
Тільки досвід мій,
справді професорський,
Та не їдуть в село молоді.
