І жив би я.
О, як я міг би жити,
Коли б, як всі,
Зростав у боротьбі,
Я міг би стать царем
Серед копитних,
І я б ним став.
Якби,
якби,
якби.
Я б гордим був —
володар над лісами,
В затятій битві,
де тріщать лоби,
Я б в жони взяв собі —
найкращу з самок.
Я б так любив!
Якби,
якби,
якби.
Якби мені не стрівся добрий дядя,
Котрий із лісу взяв мене — дитя.
О, як мене голубив він і гладив.
О, як собі він скрашував життя.
Я був мазун. Пив молоко із соски.
Знав, де тепло. Де хліб лежить м’який.
Господарю носив з райпо авоськи,
Якби був псом — служив би залюбки.
Та я ж був лось!
І знати мені де там,
Що ліс — мій дім.
Там стільки зваб і згуб.
Я міг би взнать, якби читав газети,
Що мій господар є природолюб.
Та слава — людям,
А для мене — сіно,
Чимдалі більше сіна і води,
І ось цей дядько, так сказать, людина,
Мене на волю випустила: Йди!
І я пішов.
Од хати і до хати.
Безплатний цирк.
Комедія.
Кіно.
Ви бачили?
Приручений сохатий,
А я ж бездомний.
Я не їв давно.
Ще хтось почеше бік мені атласний,
А хтось і від садиби прожене.
Я в лісі родичів своїх боюся власних.
Не вмію жить.
Ліс не прийняв мене.
Оце і все.
Спасибі вам за ласку.
За доброти спокусливий капкан.
В останній раз іду просить до вас я,
Невже вам шкода?
Я ж прошу — жакан.
