Я скажу вам просто:
Жити нам не просто.
То перебудова,
То московська тьма.
Я ходжу жонатий
Рік вже, мабуть, восьмий,
А дітей у мене
Й досі ще нема.
Мовлю по-порядку:
В мене – все в порядку.
У дружини також
Все, що треба, є.
Та життя прокляте –
Вічна фіззарядка –
Навіть на кохання
Часу не дає.
Бо в моєї Нюри –
Кози, вівці й кури,
Гуси і качата
Й вісім поросят.
Маєм три городи.
Дачу ще городим.
Ще й в собаки сталось
Вісім цуценят.
Я біжу в контору,
Нюра мчить у поле,
Я – траву косити,
Жінка – кіз доїть.
Ввечері купони
Я лічив мільйони.
Жінка сяде прясти
Й за хвилину спить.
Спробуй розбудити,
Але як любити,
Коли жінка мила,
Наче не жива.
Нюра, як реактор,
Мій домашній трактор,
Коли мене стріне –
Вже й не впізнава.
Я б любив дружину,
Так нема бензину,
Холодно у хаті –
Топим кізяком.
Повінчать би жінку,
Славну українку,
Чи із Симоненком,
Чи із Кучмуком.
Але скину й шкуру –
Не віддам я Нюру,
Бо кохання наше –
Почуття святе.
Скоро, кажуть люди,
Світла вже не буде,
Отоді ми й будем
Думать про дітей.
