Пам’яті Геннадія Літневського і Василя Моруги
Ми й частинку себе
Зариваємо в землю скорботну,
В чорну книжку землі
Найчорніші ми пишем рядки.
Зупинились авто.
Зупинилися птиці в польоті,
І у чорному небі
Спинилися всі блискавки.
Нас востаннє зібрали
Вони до столичного граду,
Як на Хитрівський хутір,
Де юностей наших печать.
Маєм тільки минуле.
Усе залишилось позаду.
Наче птиці безкрилі,
Поети і друзі мовчать.
Наші хлопці тепер височать понад нами, як совість.
Наші хлопці — не спогад.
Не тільки оте, що було.
По-новому вростає у душі скривавлене слово,
Їхнє слово до нас
Проростає лише на тепло.
