Далеко не те,
що буде,
Далеко те, що пройшло…
Заіненим, білим груднем
Зустріло мене село.
Колишні мої яворята
Уже зовсім явори.
І мамами стали дівчата
В сусідчиному дворі.
Іду…
І вітаються люди,
А роки ж таки спливли,
Й далеко не те,
Що буде,
А те,
що було колись.
Спинюсь…
Од цієї хати
Дорога моя пролягла,
Зайду до Поліни Гнатівни,
Що вчителькою була.
Вона мене стріне з подивом:
— Ти звідки?
Поставить чай.
Згадаємо,
як приходив я
Послухати приймача.
І як дарувала зошити,
Як айстри я їй носив.
Уперше тоді пороша
Торкнулась її коси.
А зараз…
Так зимно-зимно…
Хлюпочеться світлий сум…
В мені є її частина,
Яку крізь життя несу.
Крізь січні,
Крізь люті,
Крізь грудні
Туди, де добро, не зло.
…Далеке не те,
Що буде,
Далеке те,
що було.
