Лідії Іванівні Кулак
Не буду згадувать далі я
(Скажу тільки дещо, але),
Бо жив собі хлопчик в Італії
І пас він ягнятко мале.
Не буду повторювать двічі я
(Художника в цьому вина), —
Жила у Італії дівчина
І заміж хотіла вона.
Зустріли б чи сині, чи карії
(Не звідать нам долю чужу).
Зростили б дітей і зістарілись,
І тихо б пішли за межу.
Така уже доля у кожного
(Не винятком є і вони),
Але їм зустрівся художник, —
Навіки їм час зупинив.
Линяють в віках дні і ночі
(Хіба ж бо розкажеш про все),
А дівчина заміж все хоче,
А хлопчик ягнятко пасе.
Та старіють навіть картини
(Вони теж пройшли Крим і Рим),
Змарніли хлопчак і дівчина,
І стало ягнятко старим.
Художнику вмерти — не личить.
(Та час обвива, мов удав).
Художник вселився у вічність,
Бо людям мистецтво віддав.
І ось вам знайома картинка
(Нічого в житті не нове):
Живе в Сімферополі жінка,
А в ній той художник живе.
Не спала вона дні і ночі
(Та голкою вишила все).
Знов дівчина заміж все хоче,
А хлопчик пасе і пасе.
Не буду розказувать далі я
(У вічності є своя суть):
Хлопчак і дівча не в Італії —
У всенькому світі живуть.
