Вже й дуб оцей
Нічого не розкаже,
Бо, мабуть, й він
Нічого вже не зна.
Вже стільки раз
Зимову, світлу пряжу
Тут розсукала
На струмки весна.
Вже стільки раз
Тут опадало листя,
Вже стільки раз
Тут в’януло й цвіло,
Луна вже навіть
Ту забула пісню,
Але ж було,
Колись таки було.