Ми зустрілись аж там… за війною.
Спільний спогад блукає десь.
І стоїть він переді мною
Все такий же, та сивий увесь.
Все такий же. І навіть мова
Милозвучним баском гуде,
Тільки зморшки його ізнову
Нагадали… життя іде.
І навіялись за розмовою
Ще дитинні згадки таки,
Як приїхали евакуйовані
В наш будинок близько Уфи.
Я не знала тоді ще смислу
Українських співучих слів,
Та гостинну чашу кумису
Ми з сестрою йому піднесли.
І за згадкою плине згадка,
Як ділили ми чорний хліб,
Як його поховали батька
У башкирській моїй землі.
Хіба можна забути все це.
Ми говорим, хоч ніч уже.
Він гостинність башкирську в серці
Все життя своє береже.
Зорі вже — журавлиним клином,
Третім півням співать пора.
Ми говорим, башкирка й вкраїнець,
Аби всі так, мов брат і сестра.
