Вірність
Тривали війни, буревійні віяли
Вітри, руйнуючи і спокій і красу, —
Та образ твій незайманий під віями
Із юности в майбутні дні несу.
Ніч
Темніє погляд пізніх літ пророчий
І тьмариться піднятий вгору стяг, —
Суворий привид Мойри звагом крочить
І руку на добраніч нам простяг.
Наперекір
Наперекір і старості і смерті,
Долаючи злу долю в непокорі,
Усюди й завжди дивимося вперті
У суть речей, в родючий слова корінь.
По днях
По днях і злиднях зимової тризни,
Як із снігом місили сльози й сіль,
Крізь проміть променів і квіття бризне
Беріз солодким соком березіль.
З розкошів
З розкошів літошніх, скарбів старих тих,
Що берегла їх юности святиня,
Лишились тільки черепки і крихти,
Мізерних згадок рване павутиння.
У музику
У музику грайливих променів
Вплітаються холодні леза шпаг.
Згадавши друзів, хто робив добро мені,
Я славлю недругів хоробрий змаг.
Жаліються
Жаліються і сваряться сусіди,
Що хтось забіг у сад їх, до двора.
Бувало ж так і буде вже завсіди,
Де по хатах рясніє дітвора.
Як дні недільні
Як дні недільні безвісти промчаться
І надошкулять люди і події, —
Чотирилисте конюшини щастя
Повабить нишком леготом надії.
Сучасне
Не думав ти, щоб вроду стрів такою:
Загублене на вулиці дівча,
З мішком до спання драним під пахвою,
З усім достатком в торбі з-над плеча.
Жовтневе
Метлялись мряки сиві понад млаками
І никли тіні в сутінях діброви.
Мов кров’ю, глоду ягодами плакали,
Тужили тяжко смутки вечорові.
Сльота
Старого парку міряні розлоги,
Стежками стелиться сльота, як плач.
Від холоду самотнього й вологи
Міцніше загортаюся у плащ.
Горіли вікна
Горіли вікна у ранковім полум’ї,
В дорогу світ ввесь брали ми на плечі,
Тягли його у спеку й жар ополудні —
І раптом ось постиг нас пізній вечір.
Буря
Ударить в очі березнева хвища,
Над містом прогуркочуть перші громи,
Зірвавши прапор сонця, вихор свище,
Передчуття весняні люто громить.
Поліття
Здолавши їдь блекотної гіркоти,
Терпкий тривалий посмак полину,
Перекотиполем вже осінь котить,
Проводить стиглі дні у далину.
Чортовиння
Водилися колись і відьми й баби-яги
І ночами душив любашний перелесник, —
Не збулися лише собачої ми звяги,
Плескання язиків з’їдливих і облесних.
Відрада
Злинають голуби у синє небо,
Голубить вітер стан тонкий топіль.
Чого ж нам думати про зимну небуть,
Притьма втишати животворний біль?
Навкопить
Змагаємось озлоблені: допоки
Нам слухати наказів на-позір?
Сильніше зброї журавлиний поклик,
Миліш за славу відблиск рідних зір.
Прибій
Поволі засинаємо, холонем
В полоні тьмянім зимового мрева,
Покіль нас криком хвиль морських солоним
Не збудить раптом білокрила мева.
Добривечір
Хай злидні ранять, рвуть! Ми твердо віримо,
Що прогримлять тривоги і бої —
І в руки долі доброї довірливо
Кладем поразки й радощі свої.
Золото
З румовищ пам’яті, снігом покритих
У дні тривогою погромлені
Вигребую, визбирую до крихти
Блискітки усміхів і променів.
Нагад
В риштовань будівельному буянні
Прошибне спогаду раптовний шок:
Рубання лісу, пахощі духмяні
Соснових, свіжо різаних дощок.
Праосінь
Вщухають невгамовані пориви
За келихом осіннього вина —
Відходить день і вечір чорнобривий
Вдивляється у дзеркало вікна.
Доля
Дарма змагатися, лежати крижем,
Молитві в небо відкривати вікна:
Похилить плечі вниз, поламле крижі
І брижами лице поріже вік нам.
Самота
То мить така: ячання журавлине
Прорветься у глоти міської обміть —
Всього тебе негадано поглине
Далеких поривань і згадок повідь.
Минуле
У пам’яті усе частіше білі плями
В наврочені чужинні дні оці.
Триває образ лиш: межею між полями
Проходиш ти з васильками в руці.
Дідове
То з часом сонце променем наврочить,
Прониже зимний лід і сніг беручий.
Миліш за погляди очей дівочих
Онучечки розкриті навстріч ручки.
Темп
Мчать дороги, шляхи, автостради,
Миготять мигунцями світла —
І згоряє у радісній зраді
Мить надхнення, мов нетля, дотла.
Тобі
Нехай же буде, що в книжках невчасно
Вриває автор вигадану повість, —
Я казку справжню, бажану і щасну
Казатиму тобі до сну натомість.
Надвечір’я
Знов поклик журавлиний кличе
У далеч спогадом ясним.
Холодний вітер б’є в обличчя,
Кладеться паморозь на сни.
Вітання
Пучнявіють гілок бронзові брості,
В березках соки грають березневі:
Відкриймо ж двері ковані нарозтіж,
Назустріч зачарованому дневі.
Христі
Невістульці, далекій нашій Христі
Шлемо услід голублені листи:
Бажаєм, щоб шляхи ясні й барвисті,
Стелились їй, світились у світи.
Ранок
Очей дитячих вроду ледь розквітлу,
Світання обрії тремкі й рожеві —
Складаю в ранішню строфу-молитву
Робочому йдучи назустріч дневі.
Гостина
На зустріч гостям любим і чудовим
Чарки чарівним сповнимо данням:
За стіл дітей і внуків посадовим,
Відкриєм дім наш врадуваним дням.
Іменини
Палатимуть вечірні матіоли,
Зодягнуть зорі сяйво діядем:
Онуці нашій в день липневий Ольги
І щастя й рай у китицю складем.
Яр
Зарають вруна ярих жит навсонні,
Бруньками вкриються гілки й ростки —
Із хати рвемось бігати босоніж
На килим трав хвилястий і жорсткий.
Онука
Кучерявенькій синьоокій Тані
Світанок сяйвом світлу стежку стелить,
Танок ведуть берізки білостанні,
На руці грає крильцями метелик.
Майбутнє
Із рідної ми збилися дороги —
Та й маримо, що внуки хоч долинуть
У край садків, криниць і оборогів,
На Свіржову омріяну долину.
Ломикамінь
Не треба, мила, битися думками,
Що літо промайнуло золоте:
Любов осіння ломить зимний камінь
І квіткою на брукові цвіте.
