Крихітно пола
мана моя дама.
Тремтить дробина
очей в очах. Мана
уст на мені.
Дрижить.
Дотиків сніг за
сипав на сни —
на близнята задум
коханого тіла,
що мозку вощини
в його меду.
В призмі зору
її промінь роз
битий. В розчині ночі
блідо освітлений
плянеток рій:
чоло — монастир,
стегна —
турецький рай,
волосся — дощ ,
долоні, сказано, сніг,
губи — у сміх,
а очі чомусь у плач.
Так дивно пола
мана моя дама.
