Вчуся оптимізму у зерняти —
Впав на камінь, то і там вроди!
Смутку вчуся в колискових матері,
Впертості учуся у води.
А, коли розвихрене світання
Згасить в небі зоряну свічу,
Я теплу й незрадному коханню
В сонячного променя учусь.
- Наступний вірш → Борис Чіп – Ми – повоєнні
- Попередній вірш → Борис Чіп – Ворони у гіллі, як чорне шмаття ночі
(Оцінок ще немає)