За що ця розкіш нам? Ця благодать?!
Цей шал бузковий, цей ліловий безум,
Як засвіт у розквітлих хащах безу,
Мов божевільні, солов’ї кричать.
Ми ж — мовчимо. Погідні небеса
На нас пролили фіалкові зливи,
І м’яко, ніби перестиглі сливи,
На підвіконня падає роса.
