Ти знов навідалась на чай.
Дешеві сигарети смокчемо.
Моєю свічкою скуйовджене
Твоє волосся. Дзеленчав
Непевний дзвоник. Я мовчу.
Хвилин, роками заборгованих,
В твоїх очах, ненагодованих,
Туманні спомини лічу.
І ти мовчиш. Твоя вуаль
Зітханням частим заколисана.
В твоїй кишені — знову писана
З натури дівчинка-печаль.
Ти дівувала у вікні,
І без мого сліпого відома,
Така реальна, та невидима,
Шукала спільницю в мені.
Аж раптом — дзень! — на вікнах лід.
Я знову наодинці з тишею…
“Марино, ти мене залишила?!” —
фіранкам зляканим у слід…
- Наступний вірш → Ірина Цілик – З життя амеб
- Попередній вірш → Ірина Цілик – Жінці в бузковому падають в ноги боги
(Оцінок ще немає)