Ірина Цілик – Останній день зими: Вірш

Я натщесерце стала на вікні
(Чи за вікном?.. Тепер не до конкретики)
І дратувала тілом жовтий сніг,
Аби повиздихали теоретики.
Мені на палець мокрий янгол сів,
То календарний янгол з роду „рацio”.
Снігурка в смужці радісних трусів —
Я пожаліла крил технічну грацію,
Та я на службі — стережу асфальт:
Підніжжя міста бореться із нежитю.
Ще й варто серед злих кудлатих пальт
Мені за першим Кольором простежити…
І хоч знамена дряпають живіт,
І ноги мерзнуть, що вродились босими,
Мій янгол хутко виховав живі
Мої веснянки сонцями дорослими!
І я віддала світові грошви
Моєї баби план маніфестації:
Сказала, що насіє лиш трави
На зло городу, що із роду “рацiо”!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Ірина Цілик – Останній день зими":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Ірина Цілик – Останній день зими: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.