Запхати
в чорно-білу плівку
чиюсь стометрівку
до щастя…
Пройтися
на м’якеньких лапках
у кривавих тапках
до слави…
Зміняти
мигдалеві очі
на монтажні ночі
і ранки…
Щоб одного разу
з висоти кільканадцяти,
мов гнилу проказу,
свою фільму намацати?..
- Наступний вірш → Ірина Цілик – Щоденне
- Попередній вірш → Ірина Цілик – Летів вельон
(Оцінок ще немає)