Журлива осінь і журливий вітер,
сковзає день за обрій — в далечінь…
Надходить ніч… Готуються і світять
ті, що підуть у морок ночі, тінь…
Сини землі, що довгий час мовчали —
по продзвенінні мідяних копит
козацьких коней, — а тепер повстали
за неозорий край свій, за степи.
І легко в серці й на душі — відрада,
Однакі всіх бажання і думки:
Любов — своїм, а ворогам — відплата,
народу цвіт — в народнії полки.
Один момент — прощання і накази,
один момент і — на блаженний шлях.
Надхнення чар і захват і екстаза,
тих, під якими стугонить земля.
Журлива осінь і журливий вітер…
Ми знаєм: усміхнеться й нам весна,
тож, рідні гори, як вам не радіти
і юністю не відживать щодня?!
