Чомусь на вулиці твоїй
Згадались квіти… матіоли…
Чому – вони?
Не пожалій
Жалю, душа моя, –
Ніколи
Я не просив:
“Не пожалій…”
Тепер ось… прилетіли бджоли
До матіол,
Яких відколи
Нема на вулиці твоїй…
Відколи вже й тебе нема
При матіолах… біля двору
Твого – нема… В ту ніч прозору
Тебе поглинула пітьма.
І крадькома роса з росою
В сльозу скипілася в одну…
Гіркий напій не пересолюй,
Не обірви струну сумну –
Прокинься… Де ті матіоли?
Порожня вулиця. Вікно –
Більмо… Як все було давно!
А може, й не було ніколи?
