Цей диво-потяг “Рахів – Львів”,
І ми – чудні в нім пасажири…
Чого нам їхати кудись
Із розпрекрасної Яремчі?!
У когось – вітер в голові…
Когось несуть чуттєві вири…
Я ж у безмежжі загубивсь:
Мене нема – зостались речі.
Неповне речення – нема
Розвою думки і сюжету…
А за вікном – карпатська ніч
Глибока; й місяця сокира…
Кондуктор-час в купе дріма,
Не загасивши сигарету,
Й ніхто не зна, у чім тут річ:
Є речі, і – без пасажира?..
