Хто лиш мене поблажливо не вчив:
Отак живи, ось так роби, сюдою
Стелись травою і течи водою,
Отам кричи, а тамечки – мовчи.
Я все робив, як треба – навпаки:
І жив не так, робив не так, стелився
Супроти вітру, і водою лився
В зворотній бік, до іншої ріки.
Нікого сам не вчив і не дрочив
Чужого самолюбства. Тож гадаю:
Це добре, що я розум власний маю
І що чужим його – не доточив!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Сонет відчаю
- Попередній вірш → Іван Низовий – Приймаю тривогу
(Оцінок ще немає)