…І вже ніколи не було
Такої світлої любові:
Довкола нас, немов у змові,
Усе яріло і цвіло.
Ми божеволіли тоді
Від слова, мовленого стиха,
І не було на світі лиха,
Ні спекоти і холодів.
Не помічали ми злидот,
Що підступали звідусюди,
Й за це не раз недобрі люди
Водили нас на ешафот.
О, то була така любов,
Якої зовсім не сприймали,
Яку знічев’я розпинали
І проклинали знов і знов.
Їй не подав ніхто води –
Сліпці, недолюдки, нетяги,
Вона, згораючи від спраги,
Перегоріла назавжди…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Не щастить у коханні
- Попередній вірш → Іван Низовий – Свободу люблячи шалено
(Оцінок ще немає)